Калевала - фінський національний епос

Із 1828 по 1834 рік Леннрут здійснив п’ять поїздок, метою яких був збір рунічних пісень. Після публікації першого видання «Калевали», у 1835 році, він здійснив ще п’ять подорожей, під час яких відвідав Саво, Карелію та Лапландію. На території Біломорської Кареліі він відвідав села Калевала, яке до 1961 року іменувалося Ухтою, та Вокнаволок. Але цим його подорожі не обмежилися: окрім цього, Леннрут відвідав також Кольський півострів, Архангельськ та Олонецьку Карелію, територія якої розташована між Ладозьким та Онезьким озерами. Під час останньої, одинадцятої, поїздки у 1844-1845 роках Леннрут відвідав Естонію.

1. «Збірна Калевала»

Так звана «Збірна Калевала» була опублікована у 1833 році та складалася з трьох невеликих поем:

1. · Леммінкейнен, 825 рядків
2. · Вейнемейнен, 1867 рядків
3. · Весільні пісня, 499 рядків

«Вірші про Вейнемейнена», або ж «Перша Калевала», була видана трохи пізніше у 1833 році. Поема, яка об’єднала у собі вже згадані руни та продовжила розпочату історію, складалася з 5052 рядків.

Перше видання «Калевали» було надруковане у 1835 році. Леннрут назвав свою поему «Kalewala taikka Wanhoja Karjalan Runoja Suomen kansan muinosista ajoista» («Калевала, або карельські руни фінського народу з древніх часів») та датував її 28 лютого 1835 року. Ця так звана «Стара Калевала» складалася з 32 рун та мала 12 078 рядків. Всього було надруковано 500 екземплярів. Поемою захоплювалися, її обговорювали та писали про неї, але поза межами вузького кола фінської інтелігенції «Калевалу» майже не читали: невеликий перший тираж повністю розпродали лише за десять років. Тим не менш, уся виконана Леннрутом робота не була марною: фінський народ отримав дещо надзвичайно важливе для тієї епохи – древній епос, у якому відображені національні міфи.

Пізніше про епічну поему заговорили і за кордоном. У 1841 році фінський філолог Матіас Кастрен переклав «Калевалу» шведською мовою, а у 1845 з’явився прозовий переклад французькою мовою.

Після створення першої «Калевали» Леннрут продовжив свою роботу. Нові зібрані ним руни містили у собі більше 130 000 рядків. З їх допомогою Леннрут задумав розширити «Стару Калевалу». Друга її версія, «Нова Калевала», з’явилася лише у 1849 році, і була, очевидно, більшою за першу версію. Тепер у поемі було 50 рун та 22 795 рядків. «Нова Калевала» - саме той твір, який фіни читають у школі, і на якому базується близько 60 перекладів.

Після завершення «Нової Калевали» Леннрут знову взявся за твір: у 1862 році була випущена «Шкільна Калевала», у якій кількість рядків була скорочена із 22 795 до 9 732.

Еліаса Леннрута називають укладачем епосу із давніх фрагментів, старанним збирачем народної поезії та вправним поетом. Хоча «Калевала» - це твір, який належить безпосередньо Леннруту, його підхід полягав у тому, що дійсно цінними для людей є ті пісні, які вони чують з вуст поета. Тому Леннрут уникав написання власних віршів, і працював над тим, щоб зіставити та згрупувати руни різних співців, не порушуючи автентичності зібраних творів.

На основі народної поезії, додавши лише трохи від себе, Леннрут і створив суцільний сюжетний епос. Хоча він є автором лише трьох відсотків тексту «Калевали», він поєднав та змінив поему так, щоб створити відчуття єдиного цільного епосу.

У основі епосу лежать міфи та рунічні пісні, які з’явилися на території Карелії та південної Фінляндії ще у десятому сторіччі до нашої ери.

Основні герої «Калевали» це:

• серйозний старий співець Вейнемейнен, який зробив кантеле (національний фінський музичний інструмент) спершу із щелепи щуки, а потім зі стовбура берези;

• Леммінкейнен – безтурботний солдат та донжуан, який полюбляє навідуватися на свята без запрошення;

• умілий Ільмарінен – коваль, який викував магічний млин Сампо, єдиний у своєму роді магічний предмет, що створює достаток;

• Лоухі – розумна та хитра господарка Пох’йоли;

• Айно – сумна чарівна жінка.

«Калевала» розповідала про створення світу, який його бачили ще до появи християнства.

Міфи і зараз продовжують зачаровувати митців та надихати на пошук нових засобів їх відображення. Художники створюють інсталяції, твори мистецтва, роблять фотографії та створюють відеороботи. Митці 21 сторіччя відрізняються від своїх попередників тим, що інтерпретують епічні теми та персонажів зовсім по-новому.

«Калевала» викликає у людей зацікавленість тим, що піднімає важливі, вічні теми, які, певне, ніколи не втратять своєї актуальності. У поемі, поміж іншого, розповідається, наприклад, що неможливо зробити людину щасливою проти її волі; що діти-сироти, які лишаються без любові та піклування, згодом починають становити небезпеку для суспільства; що золото ніколи не зможе замінити людського тепла тощо. Роль жінки у «Калевалі» надзвичайно важлива. У поемі вчинки часто здійснюються заради любові. Жінки Калевали страждають і борються за любов, чаклують та воскрешають персонажів із мертвих. «Калевала» - це книга усіх часів.

Народження «Калевали» та етапи історії, які призвели до цього, по суті пов’язані із піднесенням європейського націоналізму у 18 та 19 сторіччі. Фінляндія (навіть тоді) не була ізольована від решти Європи чи світу, хоча в деяких колах люди дійсно мріяли про такий собі ізольований «Рай». Звичайно, на той час Фінляндії як держави ще не існувало, а у очах представників інтелігенції розмови про це вважалися відвертим знущанням. Утім у даному контексті простіше говорити про Фінляндію не як про країну, а як про географічну область та її населення, які пізніше будуть відомі як Фінляндія.

У перших десятиріччях 19 століття у колах місцевої інтелігенції почала формуватися мрія про створення національної фінської ідентичності. Для втілення цієї мрії підійшов би власний епос на кшталт гомерівського, який допоміг би вивести націю, яка тільки «будується», на один рівень із іншими цивілізованими державами та підкреслити її власну самобутність.

На думку Леннрута, монотеїстичні особливості давньофінської міфології свідчать про те, що почуття приналежності та певний соціальний інститут почали розвиватися ще у древні часи. Згідно із цією думкою, «Калевалу» можна розглядати якa певну алегорію, яка являє собою міфічну розповідь про історичний та соціальний розвиток. Про це говорили й деякі з перших перекладачів поеми, як, наприклад, Роберт Тенгстрем. Таким чином, Леннрут дає читачу можливість вільно інтерпретувати поему, але сам чудово розуміє історичний алегоризм. Під цим він не має на увазі те саме, що й, наприклад, Фабіан Коллан, який інтерпретував війну між Калевалою та Пох’йолою як битву добра і зла. На думку Леннрута, епос описує послідовні форми культури і цивілізації, а отже і розвиток релігії. Етапи її розвитку, у свою чергу, відображають способи життя та форми суспільства, яких вони потребують.

На думку Леннрута та багатьох інших перекладачів того часу, прихід християнства, яким і закінчується «Калевала», є абсолютно новим етапом у розвитку фінських народних вірувань. Леннрут інтерпретує обіцяне Вейнемейненом повернення як прихід нової ери, коли національна міфічна спадщина поєднується із універсальними етичними принципами християнства. Це – спосіб фінської інтелігенції, зокрема Леннрута, поєднати самобутню фінську та європейську культури.